Джерело інформації: WISE Amsterdam

Сьогодні на міжнародних переговорах з проблеми глобального потепління атомна промисловість
домагається визнання ядерної енергії механізмом боротьби проти зміни клімату. Атомники
твердять, що їхня галузь зробить значний внесок у вирішення проблеми клімату. Але це не
так. Атомна енергія не є ні ефективним механізмом зменшення викидів вуглецю, ані
нескінченним джерелом енергії, до того ж їй властиві проблеми, які людство не в змозі
вирішити.

Протягом останніх років атомну енергетику намагаються представити корисним інструментом у
боротьбі з парниковим ефектом. Мотивується це тим, що СО2 – газ, який є найбільшим
чинником, що впливає на формування парникового ефекту, нібито не викидається у процесі
виробництва енергії на атомних станціях.

Трошки менше - ще недостатньо; атомна енергетика все ж продукує вуглекислий газ

Протягом останніх років атомну енергетику намагаються представити корисним інструментом у
боротьбі з парниковим ефектом. Мотивується це тим, що СО2 – газ, який є найбільшим
чинником, що впливає на формування парникового ефекту, нібито не викидається у процесі
виробництва енергії на атомних станціях.

Трошки менше - ще недостатньо; атомна енергетика все ж продукує вуглекислий газ

Беручи до уваги всі кроки, потрібні для виробництва енергії електростанціями, атомна
енергетика, непрямо, а все ж продукує вуглекислий газ – хоча набагато менше, ніж
вугілля, нафта та газ. Та це є набагато більше, ніж інші існуючі технології виробництва
енергії, орієнтовані на стійкий розвиток. Різноманітні дослідження останніх років
засвідчили, що викиди від атомної промисловості можна порівняти з аналогічними викидами на
комбінованих газових електростанціях. Викиди, пов’язані з атомною енергетикою,
трапляютьcя під час видобутку, накопичення й транспортування урану та побудови атомних
електростанцій.

Кількість викидів СО2, спричинених атомною промисловістю, в майбутньому зросте, головним
чином через збіднення родовищ урану. Воно призведе до поступового росту суми використаної
енергії необхідної для виробництва такої ж кількості корисного урану.

Кількість багатої на уран руди обмежена. На сьогодні багатші руди вже використані, а
частка корисного урану постійно знижується до 0,01% або навіть 0,004% на 1000 кг. руди, що
призводить до 230 г/Квт*рік викидів СО2.

Що ж атомна енергетика таки спричиняє викиди СО2,, але ж менші! Всі знають, що ми не
можемо нехтувати жодною дрібницею на шляху до збереження клімату... тож ДАВАЙТЕ ЗРОБИМО
КЛІМАТ АТОМНИМ!

Два питання, які завжди хвилюють світ – де взяти гроші і як їх витратити?

Економіка атомної індустрії

Захист клімату коштує багато грошей, тому кожен долар повинен бути витрачений якомога
ефективніше. Ціна попередження викидів на кожні 1000 кг. СО2 залежить від способу, що
застосовується. Весь спектр досліджень ясно показав, що атомна енергія є однією з найменш
ефективних у цьому відношенні.

Нові атомні станції навряд чи будуть збудовані найближчим часом через високі капітальні
затрати. Уолт Стріт зацікавлена у швидкому поверненні витрачених коштів, які атомна
промисловість не може забезпечити.

Очевидно, що атомна енергетика продукує СО2, і є дуже дорогою, але давайте продовжувати в
тому ж дусі... Гроші є, треба їх витрачати, багаті країни повинні допомагати бідним.
Скорочення викидів і збереження енергії – це добре, але не для економіки. Тому нехай клімат
стане ядерним, давайте будувати атомні станції.

Прямі та непрямі викиди СО2 (г/Квт*год):

вугілля – 924

газ – 800

природний газ – 448

газ (для обігріву і енергії) – 150

уран – 73-230

Потрібна клімату експансія ядерної енергетики необхідних масштабів неможлива

Швидке зростання долі атомної промисловості у світовому масштабі виробництва
електроенергії на світовому ринку є неможливим з декількох причин.

По-перше, через обмежені запаси урану, оцінки яких коливаються в залежності від джерела
інформації та досліджень. Але для справедливості візьмемо оцінки самої індустрії.
Проядерний дослідний інститут “Forschungzentrum Technik und Umwelt” у Німеччині оцінює
світові запаси урану у 6,4 мільйони тонн.

Якщо ядерна енергетика в рамках політики глобального потепління зможе забезпечити потребу
в електроенергії на 70%, як це робиться у Франції, то їй знадобиться 6,2 мільйони тонн
урану до 2015 року. З 2015 року на це щорічно буде потрібно 0,5 мільйони тонн. Отже, наявні
ресурси, а саме 6,4 мільйони тонн закінчаться у 2016-2018 роках.

Агентство ядерної енергії (АЯЕ) Організації економічної співпраці і розвитку та Міжнародне
агентство енергії (МАГАТЕ) також вказують на можливість гострої нестачі ресурсів. Важко
прискорити виробництво. Однією з причин є те, що необхідно близько восьми років, щоб
запустити у виробництво нові уранові шахти. По-друге, існуючі шахти зобов’язані
притримуватись усе суворіших екологічних стандартів, що уповільнює рівень виробництва. Дані
в періодичних звітах АЯЕ і МАГАТЕ вказують на недостатню виробничу потужність тепер і в
майбутньому.

Але атомники говорять, що, якщо потрібно, потужності знайдуться, а якщо ми дійсно хочемо
захистити клімат, то гроші – не найголовніше. Припустимо, що політичний вибір зроблено на
підвищення ролі атомної індустрії, скільки тоді необхідно побудувати додаткових атомних
станцій? Щоб отримувати 70% електроенергії від атомної енергетики, треба щорічно будувати в
середньому 115 нових атомних станцій потужністю 1000 мВт кожна. Міжнародна комісія з питань
зміни клімату підрахувала, що на європейському континенті необхідно побудувати 1000
реакторів до 2100 року, тобто у шість разів більше, ніж зараз.

Середній період побудови атомної станції складає сьогодні 10 років. Загальна виробнича
потужність атомної індустрії, за даними німецького Еко-Інституту, становить 18 атомних
станцій на рік.

За останні 15 років темпи росту нових атомних потужностей суттєво знизилися. З більш ніж
25000 мВт в кінці 80-х у 1999 році лишилося 731 мВт. Можливості для будівництва нових
реакторів дуже обмежені. Це дорого, зростає громадський опір, майже немає, або якщо є, то
майже незначні покращення безпеки станцій, не вирішена проблема ядерних відходів. Сполучені
Штати не будували нових реакторів більше 20 років, у Західній Європі все більше країн
закривають свої АЕС або не будують нових. Японія, Корея, Тайвань, Таїланд, Китай
переглядать все частіше свою політику щодо ядерної енергетики.

Громадський опір проти атомної енергії є дуже жорстким, а в тих країнах, де уряд все ще
вірить у атомну енергетику, він швидко зростає. З 70-х років рух на захист охорони довкілля
переріс у масовий. Однією з головних причин цього є ядерна енергетика. Рух підтримується
різноманітними профспілками, політич-ними партіями, молоддю, робітниками, церквами,
промисловістю та наукою.

Нещодавна перемога в боротьбі проти ядерної енергетики була досягнута завдяки громадському
опору Туреччини, Японії та Тайваню.

Проблеми, проблеми... Отже, атомна промисловість продукує парникові гази, є дуже дорогою і
ми не можемо побудувати достатньо станцій, щоб відчути різницю – навіть якщо вдасться
переконати людей та обійти закони ринку. Але нам байдуже, бо гнучкі механізми пропонують
нам можливості, якими неможливо нехтувати. Оскільки атомні станції не потрібні Європі,
США, Японії, Австралії і навіть колишньому Радянському Союзу, чому б не продати їх бідному
Півдню планети. Хай вони розділять тягар переробки ядерних відходів, контролю за безпекою
атомних станцій та витрат на охорону здоров’я, не згадуючи вже про політичні проблеми.

Гнучкі механізми: нова дотація атомної індустрії

За допомогою Кіотського протоколу ядерна промисловість сподівається створити собі
репутацію на тому, чого вона насправді забезпечити не може: чисте, екологічно безпечне та
дешеве виробництво енергії. Так звані гнучкі механізми (механізми чистого розвитку та
спільного впровадження) дозволяють розвиненим державам будувати електростанції у інших
країнах та отримувати квоти на забруднення, якщо новозбудована станція веде до зменшення
викидів парникових газів. Це – загальна схема торгівлі квот на забруднення атмосфери.

Одним з головних завдань МГР (механізмів гнучкого розвитку) є допомога країнам, що
розвиваються у досягненні стабільного розвитку шляхом субсидіювання галузей, що раніше не
мали дотацій. Країни, що намагаються проштовхнути ядерну енергетику до МГР (Японія, США,
Канада, Франція, Об’єднане королівство) заявляють, що вони не хочуть обмежувати країни, що
розвиваються, певними технологіями, що ці країни повинні вирішити самі, які технології є
стійкими, а які ні. Звичайно, декому подобається такий варіант: вони отримають дешеву
базову потужність і в той же час будуть мати доступ до технології, яка дає можливості щодо
виробництва ядерної зброї. Ці ж країни відомі відсутністю традицій демократії (Китай,
Південна Корея, В’єтнам). Кіотська угода передбачає дуже обмежену участь громадськості.
Механізму врахування думки громадян, чи вони підтримують певну технологію, просто не існує.
До того ж багато країн, що розвиваються, бояться, що квоти атомної енергетики у МГР
сприятимуть великомасштабним проектам на противагу меншим проектам зі стійкого розвитку у
неядерних країнах. За словами представника уряду Індонезії, “Це колоніалізм – проштовхувати
розвиток ядерної енергетики у країнах, що розвиваються, нав’язувати їм цю непосильну ношу”.
Країни з альянсу малих острівних країн не підтримують використання ядерної енергетики на
шляху до вирішення проблем зміни клімату, незважаючи на те, що вони будуть першими
потерпати від підвищення рівня моря.

Річна вартість попередження викидів 1000 кг СО2 ($/1000кг.)

Спосіб Витрати

Home